Як ми знищуємо ефективність спілкування

У своїй книзі “Як керують найкращі” Брайан Трейсі писав: “Успіх лідера на 85 відсотків залежить від уміння спілкуватися. Все, чого ви досягаєте в житті, якимось чином пов'язане з іншими людьми, тому вони визначають 85 відсотків вашого щастя і досягнень. Від якості спілкування залежить якість Вашого життя та стосунків у всій їх різноманітності.”

Взаємодія з іншими людьми є невід'ємною частиною як нашого повсякденного життя, так і нашої професійної діяльності. Якщо проаналізувати, з чого складається Ваша робота як керівника, можна побачити, що від 70 до 90% часу Ви витрачаєте на спілкування. Жодне питання у компанії не вирішується без взаємодії з людьми. Тому спілкування з працівниками, постачальниками, партнерами чи клієнтами – це постійна складова робочого дня керівника. Однак якщо запитати Вас, скільки часу Ви витратили на навчання мистецтву спілкування, то, швидше за все, Ви скажете, що ніколи не навчалися того, як потрібно спілкуватися.

У нашому суспільстві існує стереотип про те, що, коли ми вміємо говорити, значить ми можемо спілкуватися, і нам не потрібно цьому додатково вчитися. Але насправді спілкування – це не просто вимовляння якихось слів уголос. І здатність говорити, яку ми отримали від природи, зовсім не гарантує нашої майстерності у сфері комунікації. Так, ми щодня розмовляємо з іншими людьми. Але всі питання у тому, наскільки ефективно ми це робимо.

Я питав багатьох керівників, чи можуть вони сказати, що вони завжди ефективні у спілкуванні. Чи завжди у них виходить донести до працівників свої думки? Чи завжди вони впевнені в тому, що все, що вони сказали своїм співрозмовникам, було зрозуміло та прийнято до дії? І всі, кому я ставив ці питання, відповідали: ні, далеко не завжди. Тобто нам, керівникам, не вистачає компетентності у спілкуванні. Адже наша майстерність у спілкуванні на 90% визначає те, наскільки ми будемо успішні у своїй роботі! Тому ми можемо дуже сильно допомогти собі в житті, якщо почнемо навчатися навичкам ефективної комунікації подібно до того, як ми навчаємося водінню, танцям або іноземним мовам.

Філософ 20 століття Л.Рон Хаббард виявив і описав складові спілкування, без яких воно не може бути ефективним. І в цій статті я хочу обговорити два важливі компоненти, необхідних для успішного спілкування.
Однією із найважливіших складових спілкування є намір донести ідею. Намір - це імпульс у бік чогось; ідея про те, що людина збирається досягти чогось. Намір і є причиною. Якщо у Вас є намір, щоб щось сталося, це станеться. Просто сказати що-небудь, це не намір. Намір - це хвиля, що несе, разом з якою йдуть слова, ця хвиля несе слова до мети. Саме завдяки наміру Ваша ідея сягає Вашого співрозмовника, а слова просто засіб оформити Вашу думку.

Давайте розглянемо найпростіший приклад. Ви хочете запросити Вашого друга поїхати з Вами у вихідні на рибалку. Щоб спілкування було ефективним, Ви маєте намір передати свою думку і зробити так, щоб Ваш друг зрозумів, куди і коли Ви його запрошуєте. Але і у Вашого друга в цей момент має бути намір отримати від Вас інформацію та зрозуміти її.

У своїй статті "Спілкування - ключ до розуміння" я писав, що метою спілкування, заради якого воно зазвичай і починається, є розуміння між співрозмовниками. І якщо Ви хочете успішно донести Ваші думки іншій людині, то перш ніж розпочати спілкування, Вам необхідно переконатися в тому, що Ваш співрозмовник має бажання почути і зрозуміти інформацію, яку Ви йому повідомте.

Ще одна невід'ємна складова спілкування – це увага. Щоб спілкування було ефективним, Ваша увага обов'язково має бути спрямована на співрозмовника. Ви коли-небудь спілкувалися з людиною, яка ніби й говорила Вам щось, але при цьому весь час набирала щось у своєму телефоні і не дивилася на Вас? Якщо так, то, швидше за все, Ви погодитеся, що це спілкування навряд чи можна було б назвати продуктивним. А чи доводилося Вам розмовляти з кимось, хто займався якоюсь іншою справою і не слухав Вас? Чи Вам було приємно продовжувати спілкування? Чи вдалося тоді донести співрозмовнику свою думку? Скоріш за все, ні. Адже, щоб спілкування було ефективним, увага Вашого співрозмовника в момент розмови має бути спрямована на Вас.

Мені дуже подобається такий приклад. Уявіть, що Ви намагаєтесь напоїти людину водою, не переконавшись у тому, що вона відкрила рота, щоб почати пити. У результаті Ви просто ллєте воду йому на голову. Звичайно, можна сподіватися, що якась її частина вбереться в організм через шкіру. Але є величезна ймовірність, що людина не зможе вгамувати спрагу, поки вона не відкриє рота і не почне пити. Коли Ви починаєте спілкування, не переконавшись у тому, що Вас хочуть почути та зрозуміти – це все одно, що напувати водою людину із закритим ротом. Вона не зможе зрозуміти, що Ви хочете їй сказати, якщо вона не відкриє себе для спілкування, не зверне на Вас уваги і не захоче прийняти і зрозуміти інформацію, яка надходить від Вас.

Дуже часто подібне явище можна спостерігати у школах. Багато викладачів не знають, що результатом спілкування має бути розуміння і просто висловлюють вголос інформацію. При цьому в них є ідея, що коли вони щось розповідають, учні повинні запам'ятати цю інформацію і успішно відтворити її на іспиті. Але якщо при цьому учні в цей момент не хочуть слухати викладача або не звертають на нього уваги, вони не зможуть зрозуміти те, про що йдеться на уроці.

А оскільки в нашому суспільстві вважається сором чогось не знати чи показувати, що ми щось не зрозуміли з першого разу, то багато учнів просто не будуть ставити запитання, навіть якщо їм щось незрозуміло. Вони робитимуть вигляд, що їм все ясно, але при цьому не слухати те, про що йдеться мова. Таким чином, наша система освіти виховує людей з професійними навичками кивати з розумним виглядом, при цьому не сприймаючи і не розуміючи те, що відбувається. І ми з самого дитинства звикаємо робити помилки, що руйнують спілкування.

Відомий драматург Джордж Бернард Шоу дуже чітко зауважив: "Єдина величезна складність у спілкуванні - це ілюзія того, що воно мало місце". Людям здається, що коли вони щось сказали співрозмовнику, а той щось відповів, то вони успішно поспілкувалися.

Простий приклад: керівник ставить завдання працівникам на щотижневій нараді. Він переконаний у тому, що якщо він щось їм говорить, то всі співробітники уважно слухають його і сприймають всі його доручення. Отже, він очікує, що вони одразу почнуть їх виконувати. Але насправді, якщо керівник спочатку не домігся від працівників уваги та наміру отримати від нього інформацію та зрозуміти її, то поставлені ним завдання спочатку приречені на невдачу. Але керівник упевнений у тому, що їхнє спілкування було успішним, а отже, він чекає від співробітників певних дій. І потім він буде дуже розчарований і сердитий, коли виявить відсутність очікуваних результатів роботи. Є тисячі подібних прикладів, і всі ці ситуації можна було б уникнути, якби ми мали більше компетентності у сфері комунікації.

Знаючи, що перед початком спілкування необхідно переконатися в тому, що Вас хочуть почути і зрозуміти, Ви зможете за реакцією співрозмовника визначити, чи справді Ви зараз спілкуєтеся, чи Ви просто "здригаєте повітря", сподіваючись, що Вас зрозуміють.